«

»

Збережемо наших дітей!

Україна

У горах Афганістану розцвітає мигдаль, круті схили вкриті багряним розмаїттям тюльпанів, а в холодному повітрі туркочуть дикі голуби.

27 років тому, 15 лютого 1989 року до афганського мосту приїхали матері та батьки із 15 республік колишнього Союзу зустрічати своїх синів.

Вони стояли обабіч шляху, виглядаючи колону бронетранспортерів, яку очолював генерал-майор Борис Громов. То була Дорога повернення до життя їхніх дітей.

Як зараз чую шепіт мужніх жінок: “Хоч би вернувся живим!”,  та бачу  скупі сльози чоловіків.

З маленькою донечкою, яка тепер майор прикордонних військ;  студентами Термезького педагогічного училища, широким загалом місцевого населення,  представниками іноземних держав та  працівниками засобів масової інформації, зустрічали ми наших бійців.. І не могла я подумати в ту мить, що переважна більшість членів сімей Термезької окремої бригади сторожових кораблів та катерів причорноморських військ Союзу прийняли посвячення продовжити справу не тих, хто повернувся, а саме тих, хто не повернеться ніколи.

У бойових діях в Афганістані брали участь 150 тисяч наших співвітчизників. Із них 3360 – загинули, 72 – пропали безвісти або потрапили в полон. Без синів залишились 2729 матерів, без чоловіків – 505 жінок. Пораненими із Афганістану повернулись 8 тисяч українців, а 5 тисяч лишилися інвалідами.

Афганський народ втратив у цій війні 2 мільйони осіб, переважно жінок, дітей та людей похилого віку. Та це було не останнє випробування нашій материнській долі…

У зоні антитерористичної операції ллється невинна кров. Наші кладовища зарясніли могилами тих, хто не встиг покохати, одружитися,  народити сина чи доньку.

За даними Організації Об’єднаних Націй жертвами конфлікту в Україні стали понад 8 тисяч чоловік. Поранення отримали понад 17 тисяч, кількість біженців перевищує 2 мільйони чоловік.

Почерк один і той же, але, мабуть, забули можновладці, що влада яку дає Бог – це інструмент для виконання його волі.

Як втомилась наша земля від гіркоти сліз, поневолення, обстрілів, так і втомилось серце кожної із нас від безнадійного погляду у майбутнє.

Сплине час, виростуть наші  онуки; виростуть діти тих, хто приходить до нас у сновидіннях та споминах.

Врешті-решт, наші змужнілі та загартовані Душі навчаться говорити мовою Закону, Обов’язку, Порядності, Благочестя,  Любові до ближнього, яка ніколи не терпить поразок.

Людина вимірюється не лише власною суттю і оточенням, а й усім набуттям часу, місця, походження. Ми зуміємо зберегти Світло та Кремінь душ наших від прокази знавіснілого ворога для прийдешніх поколінь.

А сьогодні, в день виведення військ колишнього Союзу із Афганістану, в місті Термезі, в храмовому у містечку, де зосереджено 5 релігійних конфесій,  представники різних віросповідань творять Молитву з проханням до Всевишнього дати спокій душам нашим, розумну витримку в гніві  на многая літа для всіх,  незалежно від кольору шкіри та волосся.

молитва

Цвіте мигдаль, палахкотять тюльпани, дехкани готують зерно для нового врожаю.

А голос із вічності тихо промовляє:

«Росинкою, травинкою

Я прийду до тебе, мамо,

В час надвечірній,

Зігрію поглядом,

Притисну до грудей,

І лишусь з тобою навіки!»

Дорогі матері синів Афгану, Майдану, АТО, закликаємо вас стати єдиним фронтом на захист наших дітей. Ми народжуємо і виховуємо їх не для війни та жебрацької долі безхатченків!

ми дети

З повагою, Нікітченко Таїсія Сергіївна.

FacebookTwitterGoogle+OdnoklassnikiVKLiveJournalMail.RuWordPressПоділитись

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *