«

»

Польська “Солідарність”

Польська Солідарність

Чи виникне організація подібна до польської “Солідарності” в Україні?*

На тлі географічної, етнічної та історичної близькості двох народів-сусідів та багато в чому подібності етапів розвитку суспільної свідомості, Україна і Польща мають чи не найбільше підстав для зближення і єднання інтересів, у тому числі шляхом використання багатющого польського досвіду позитивної трансформації суспільства.Ключовим словом цього зближення і єднання є слово солідарність.

Саме із почуттям солідарності, як спільний клопіт були сприйняті у Польщі події в Україні у листопаді–грудні 2004 року, та зараз, в листопаді 2013.

Українці пам’ятають, що саме національно–демократична хвиля, піднята польською «Солідарністю» призвела до зруйнування берлінського муру на Заході й радянської імперії на Сході Європи.

На жаль, величезний досвід польського об’єднання «Солідарність», котре зовсім недавно відсвяткувало 30-літній ювілей підписання славнозвісних «Серпневих угод», що започаткували хвилю загальнонаціонального піднесення поляків на боротьбу проти комуністичної тиранії, продовжує залишатися в Україні мало відомим.

Залишається мало відомим і не використовується польський досвід проведення адміністративної і адміністративно–територіальної реформи, реформи освіти і охорони здоров’я, інвестиційної, податкової, пенсійної політики і страхування, політики у сфері демографії і національних меншин, екології, розвитку культури і місцевого самоврядування, реформування війська, а головне – досвід патріотичного виховання громадян для життя в повноцінному, демократичному, громадянському суспільстві.

В Україні про таке суспільство лише ведуться розмови (останнім часом не дуже активно), а тому варто хоча б побіжно нагадати про найбільш важливі факти пов’язані з діяльністю польського  об’єднання «Солідарність»; факти дієвого польського патріотизму, що зберігають свою актуальність, як взірець для нинішнього українського суспільства.

Перед усім треба зазначити, що головними збудниками дієвого польського патріотизму завжди були: національна ідея, національна культура і національне виховання в сім’ї у тісній співпраці із Церквою. Християнські цінності завжди лежали в основі демократичних переконань і свободолюбства Поляків.

Тому, коли на початку липня 1980 року комуністична влада черговий раз підняла ціни на продукти харчування, у Польщі піднялася хвиля протестів, а слідом припинили роботу працівники ряду підприємств.

І хоча у всіх на пам’яті ще були жертви розстрілу робітничих протестів 1970 року в Ґданьску, Ґдині і Щеціні, робітничий зрив липня–серпня 1980 року швидко активізував не лише свідомість, а й щоденну діяльність Поляків.

Вирішальне значення для активізації загальнонаціонального руху мав страйк суднобудівників Ґданьска, котрі починаючи од 14 серпня 1980 року підняли потужну страйкову хвилю по всій Польщі й утворили MKS –– Об’єднаний Страйковий Комітет, на чолі якого став електрик Лєх Валенса.

Вже через десять днів MKS об’єднував представників понад 700 страйкуючих підприємств і швидко поширював свій вплив по всій Польщі, а страйки перейшли у безстрокову форму постійної боротьби проти існуючого режиму. До страйкуючих робітників приєдналися кращі представники інтелігенції, відомі громадські діячі, університетська професура, студентська молодь.

Серпневі страйки відбувалися у доти небувалій атмосфері: робітники не залишали свого закладу; до воріт підприємства приходили тисячі й десятки тисяч людей з квітами, продуктами харчування; на мурах і будівлях підприємств майоріли національні прапори і транспаранти з гаслами національно–патріотичного змісту; на вході до підприємства було встановлено образ Матері Божої.

Страйкуючі постійно вели організаційно-політичну роботу, формулювали постулати, писали відозви і комунікати, обмінювалися інформацією і друкували свою пресу, співали патріотичні пісні, сповідувалися й разом ревно молилися під час Служб Божих, що проводилися щодня на території підприємств.

Організаційний рівень страйків у Ґданьску, Ґдині й на шахтах Шьльоньска, які поступово об’єдналися у загальнонаціональний, був дивовижно високий, майже військовий. На території страйкуючих підприємств робітники слідкували за дотриманням порядку, режиму чергувань, розподілу обов’язків, категорично заборонялося вживати алкоголь, вимагалося дотримуватися демократичних правил проведення зборів і етики дискусій.

Згадує Аліна Пеньковска –– член президії MKS:

«Варто нагадати, що під час страйку провідну роль відігравали особи, котрі дотримувалися різко протилежних поглядів, пропонуючи відмінні методи боротьби проти комуністичного режиму. Але, не зважаючи на відмінність поглядів, ми спромоглися слухати і чути один одного, щоб врешті знаходити консенсус.

            І коли ми виходили до загалу, то представляли позицію узгоджену між робітниками, інтелектуалами і діячами опозиції. Власне в цьому й була солідарність».

Першими інтелектуалами, котрі прийшли до брами страйкуючої судноверфі у Ґданську з листом–пропозицією до Страйкового Комітету, були Тадеуш Мазовєцкі і Броніслав Ґеремек.

Тоді, з приводу приходу інтелектуалів, президія MKS доручила Лєху Валенсі, як він сам розповів:

« … подякувати їм і показати дорогу на вихід. Але я вчинив проти всіх і сказав:

Вони залишаться з нами, бо потрібні. Чи перемогли б ми тоді без них? Очевидно, що ні.

Але на той момент я викликав загальне обурення, бо повівся недемократично».

             Звичайно, що ані Лєх Валенса, ані його колеги зі страйкового MKS не могли тоді уявити, що Тадеуш Мазовєцкі стане прем’єр–міністром першого демократичного уряду Польщі, а Броніслав Ґеремек – міністром закордонних справ і видатною сучасною постаттю європейської та світової дипломатії.

Тим більше Лєх Валенса і його колеги з MKS не могли тоді уявити, які заходи готують для них комуністичні вожді у Варшаві й Москві.

Бо саме тоді польське керівництво, тобто Політбюро ЦК ПОРП під час засідання 18 серпня 1980 року на чолі зі Станіславом Канєм, пам’ятаючи про пролиту кров робітників, розстріляних 1970 року, схилялося до розв’язання кризи політичними методами.

Натомість московське керівництво –– тобто Політбюро ЦК КПСС –– у той самий час, після тривалої дискусії, створило спеціальну комісію у справі Польщі –– так звану «Комісію Суслова».

28 серпня 1980 року «Комісія Суслова» виступила з категоричною вимогою: терміново, наступного дня, підняти по тривозі три танкових і одну мотострілецьку дивізії із повною їх мобілізаційною готовністю на 18 годин 29 серпня 1980 року.

При цьому, у висновку цієї комісії зазначалося:

«Успішне виконання завдань під час вступу цих дивізій на територію Польщі вимагає бойової підготовки впродовж 5 – 7 днів».

І далі в цьому документі уточнювалося:

«…Будемо вимушені задіяти також дивізії Балтійського, Білоруського і Закарпатського військового округів, які перебувають зараз у стані підвищеної бойової готовності, довівши їх боєздатність до рівня, передбаченого на випадок війни. Якщо головні сили Війська Польського перейдуть на бік сил контрреволюції, тоді ми повинні збільшити групу наших військових сил ще на 5–7 дивізій».

Сьогодні ці факти видаються страшним, невірогідним сном. Особливо у співставленні сенсу таких понять і визначень, як процитовані вище: «на випадок війни», «вступу цих дивізій на територію Польщі», «на бік сил контрреволюції» тощо.

Кремлівські верховоди розраховували довести повну бойову готовність “совєцького” агресора до необхідного рівня станом на 1–2 вересня 1980 року.

Проте підписання у Польщі порозуміння між MKS (тобто по–совєцьки зазначеними  «силами контрреволюції») і комуністичним керівництвом польської держави за день до цього перекреслило божевільні плани Кремля.

Витримка і згуртованість польських робітників у тривалому протистоянні антинародному режимові примусили тодішню владу підписати славнозвісні угоди в Ґданьску–Ястшембю. Угоди, в яких визнано легальність профспілкового об’єднання «Солідарність», задоволено вимоги про звільнення політичних в’язнів, про початок економічних реформ тощо – майже всі з двох десятків постулатів, що їх вимагали робітники.

Почався непростий процес гуртування, солідаризації всього польського суспільства. На момент проведення Першого з’їзду об’єднання «Солідарність» у вересні 1981 року ця організація вже налічувала у своїх рядах понад 10 мільйонів членів, тобто 80 відсотків всіх працюючих у Польщі.

Потім, впродовж семи років тривання військового стану, введеного генералом Ярузельським 13 грудня 1981 року, члени об’єднання «Солідарність» і їх прихильники продовжували удосконалювати свою організаційно–патріотичну діяльність у підпіллі, у зонах інтернування, діяли із–за кордону, а також у відкритих активних виступах і акціях пасивного протесту.

Несамовите враження справляли мільйони свічок, що їх кожного 13 числа запалювали Поляки у темних вікнах своїх осель по всій Польщі.

Нарешті настав 1989 рік, засідання «круглого столу», потім перші демократичні вибори без фальсифікацій, ще через кілька місяців – зруйновано сумнозвісний берлінський мур, а невдовзі головному «контрреволюціонерові», який став президентом Польщі, було вручено Нобелівську премію миру…

Слово «Солідарність» для Поляків має великий, глибокий зміст, особливо, якщо йдеться про солідарність з кровними братами-сусідами.

Імпульс, що вийшов із Польщі, став детонатором руйнування радянської імперії, збудив національно-патріотичні рухи, які привели до створення нових незалежних держав.

30-річчя від початку створення загальнонародної польської організації «Солідарність» та її досвід нагадує нам про невикористані резерви національно-демократичного руху в Україні.

Можливо, зараз, в ці дні, коли українським найвищим керівництвом, так бездарно зірвано підписання Угоди про асоціацію з ЄС, та знищено силовими методами мирний Євромайдан в столиці України, протест простих громадян саме і стане тим першим поштовхом до створення  Української “Солідарності”.

 * На основі статті “Польська солідарність на українському тлі” (Євген Ґолибард).

FacebookTwitterGoogle+OdnoklassnikiVKLiveJournalMail.RuWordPressПоділитись

2 comments

  1. Макс

    “Почався непростий процес гуртування, солідаризації всього польського суспільства”.
    Необхыдно, щоб у нас також такий процес гуртування соціально-активної частини народу України на принципах солідарності для подальшої розбудови держави як демократичної, правової та єкономічно розвинутої. Ту роботу яку ви започаткували необхідно провадити як найширше серед патріотичних громадян України.

  2. Вполне Возможно

    Можливо, зараз, в ці дні, коли українським найвищим керівництвом, так бездарно зірвано підписання Угоди про асоціацію з ЄС, та знищено силовими методами мирний Євромайдан в столиці України, протест простих громадян саме і стане тим першим поштовхом до створення Української “Солідарності”.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *