«

»

Знищення України…

Знищення України…

Розглядаючи це питання, – що таке знищення України, можна дійти до страшних для кожного

із нас висновків. І це не приниження особистої гідності, а це результат твоєї діяльності на благо України за останні більш як двадцять років твого життя. Ми всі щось робимо, а наша Україна разом з нами, з нашими дітьми скочується в провалля злиденного життя. Так тут і виникає питання: Чи не знищуємо ми самі свою Україну? На сам перед так воно і є. Ми всі в цьому винні. Ми винні, що одні добросовісно і чесно працюють, чесно живуть. Інші намагаються не тільки жити за рахунок чужої праці, а ще й обідрати трударя як «липку». І цьому свідчать події, що  сталися в конкретному випадку в селі Лідіївка?

В минулому, а це на кінець 80-х років минулого століття на території села Лідіївка знаходилось колективне господарство. Завдяки наполегливій праці жителів села Лідіївка їх колективне господарство досягло одних з найвищих економічних та соціальних показників не тільки в Миколаївській області, а в усій Україні. Це був колгосп – міліонер республіканського значення.

А тепер звернімо увагу, що саме належало господарству яке по словам Вадатурського «було одним з найвідсталіших у Миколаївській області» (“Безземельна правда”, «ДТ» № 19 від 21.05.2005 р;   Та «ДТ» № 33 від 11.09.2010 р.):

      У 1996 році, на момент здійснення земельної і майнової афери Вадатурським О.О., колгоспу «Лідіївський» належало наступне майно:

–          Рогатої худоби – 900 голів. З них 500 дійних та 400 молодняку;        –   Медпункт в окремому будинку – 1;
–          Свиней – 100 голів;        –    Пошта – 1;
–          Коней – 32 одиниці; –          Їдальня – 1;

 

–          Комбайни – 8 одиниць; –          Заправка ГСМ – 1;
–          Вантажних автомобілів – 15 одиниць; –          Тік;
–          Легкових автомобілів – 2 одиниці; –          Складські приміщення;
–          Тваринницьких ферм -8 готових діючих будівель, на той період часу з передовим обладнанням; –          Майстерні;
–          Площа під посівами – 2000 га; –          Гараж для автотранспорту;
–          Водонапірна башта – 2 діючі споруди з водогоном по селу; –          Будинки для молодих спеціалістів та переселенців (в стані закінчення виконання внутрішніх робіт);
–          Будинок культури – 1; –          Асфальтні дороги в хорошому стані (були прокладені за декілька років до цього);
       –     Дитячий садок – 1; –          Заборгованість перед бюджетом – відсутня;
–          Школа (4 класи) – 1; –          Заборгованість по заробітній платі – 3 місяці;
–          Медпункт в окремому будинку – 1;  

Загалом до «Нібулону» в постійне користування перейшло майна на загальну суму 3,5 млн. гривень. А на ті часи така сума, як стартовий капітал, дуже суттєва. І тим більше все це дісталося Вадатурському не в оренду, а в постійне користування. Звісно таку аферу провернути без участі місцевих органів самоуправління і місцевих державних органів не можливо.

А чим заплатили обкрадені селяни за таке, для Вадатурського, дармове процвітання?

У 1996 році в приватних господарствах жителів села було 130 голів великої  рогатої худоби, а кількість свиней та птиці навіть не можливо було підрахувати. 

Тільки на обслуговуванні колгоспного тваринництва було зайнято до 50 жителів села.

Якщо такі економічні показники колгоспу «Лідіївкий» і особисті статки жителів села Лідіївка подивиться навіть не спеціаліст, а студент першокурсник, то ви ніколи не переконаєте його, що це було саме найвідсталіше колективне господарство на Миколаївщині.

Яку картину «процвітаючого» села ми можемо побачити зараз?

Читаючи пресу про Лідіївку ми знаходимо, що всі дороги там асфальтовані та відремонтовані. В дитячому садку та школі євроремонти та повне забезпечення, кожна сільська хата «як радарні установки» обвішані супутниковими антенами. В кожному дворі автомобілі, мотоцикли. Люди живуть в розкішних вілах, одягаються у все тільки заграничне. І багато, багато іншого благополуччя отримали жителі села від свого годувальника пана Вадатурського. І справедливо про нього було написано в статті газети «ДТ» № 33 від 11 вересня 2010 року: «Втім, знаючи характер Олексія Вадатурського, можна не сумніватися, він діятиме за логікою матері Терези — «Нібулон», попри все, продовжить свою творчу діяльність і займатиметься меценатством».

Але у селян Лідіївки з цього приводу своя думка. Жителі села вже давно звикли до харчів з «свого сільського переробного цеху», до «нової школи», проект якої відповідає не тільки європейським, а навіть світовим стандартам, до нового водопроводу на який жителі села самі заплатили з кожного двору по 1000 гривень, до смаку питної води, яка йде з водонапірної башти де знаходиться склад хімікатів підприємства «НІБОЛОН», до приміщення дитячого садка, яке, щоб не розвалилося, стягнуто стальним дротом та багато, багато  іншого.

 

Рівень життя та добробут в селі Лідіївка так «виріс», що селяни вже не в змозі прогодувати навіть свою домашню худобу та птицю. На сьогоднішній день в приватному господарстві залишилось до 30 голів великої рогатої худоби. А багато господарів не в змозі тримати і  прогодувати курку.

В самому тваринницькому господарстві «НІБУЛОН» зараз також є худоба – десь до 150 голів великої рогатої худоби. І працює там всього 15 жителів села, а не більше 40, як було при колгоспному господарстві.  Тримати ту кількість худоби, яка дісталась Вадатурському в постійне користування у спадок від колгоспу, він вважає економічно не вигідно. Та й така кількість ферм не потрібна в його володінні. З дев’яти ферм він п’ять зруйнував повністю, а залишки будматеріалу розпродав більш заможним мешканцям району з інших заможних сіл. Та й ті п’ять ферм, які залишилися, й досі працюють на тому обладнанні яке існувало там до 1996 р. Але із слів Вадатурського ми також чуємо: «Первым делом нибулоновцы отремонтировали животноводческие помещения, завезли элитное, высокопродуктивное поголовье – красную англеровскую породу, сделали евроремонт, создали для людей нормальные условия» («Южная правда» 29.11.2012 г.). Якась дивна історія виходить. А куди ділось 900 голів тільки великої рогатої худоби? Що цікаво, що єдиний у селі будинок культури, який по праву належить сільській громаді, то і той був, крадькома, не так давно проданий Головою сільської ради Бабанською Надією Володимирівною.

Виступ  Вадатурського О.О. на сторінці газети «Южная правда» 29.11.2012 р.: «В прошлом году «НИБУЛОН» уплатил 350 тысяч гривень за покупку земельных участков под Домом культуры и для строительства общежития».

Таким чином громада села втратила останній бастіон культури в селі Лідіївка та якусь «засекречену» земельну ділянку під незрозуміле будівництво. При цьому, жоден житель села не знає куди ділись гроші від цієї угоди? І тут знову виникає багато, багато питань.

Хоча кожен з нас може зробити свої висновки по цьому «українському феномені», який як чорну сторінку нашої славної історії будуть вивчати наступні покоління в школах і вузах, але висновок тут один: – якщо у нас люди, які були колись заможними, цілими селами стають жебраками,

то це і є «знищення України».

І як би там одна людина при цьому не збагатіла за рахунок економічного та соціального гноблення інших людей це, так чи інакше, призведе до знищення всього народу України.

 

          Написано  із матеріалів свідчень  наданих  селянами  с. Лідіївка.         

FacebookTwitterGoogle+OdnoklassnikiVKLiveJournalMail.RuWordPressПоділитись

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *